Єднала небо з землею в голосну арфу i грала на струнах симфонiю поля.
Сiють пiсню на дрiбне сито i засiвають нею поля?
Коли лежиш в полi лицем до неба i вслухаєшся в многоголосу тишу полiв, то помiчаєш, що в нiй щось є не земне, а небесне.
засiв - хто знає, що вийде з того насiння? Може, вогнi?
Ти дороге для мене. Я п'ю тебе, сонце, твiй теплий зцiлющий напiй, п'ю, як дитина молоко з матернiх грудей, так само теплих i дорогих. Навiть коли ти палиш - охоче вливаю в себе вогняний напiй й п'янiю вiд нього.
Прибiй колосистого моря йде через мене кудись у безвiсть.
Затулю вуха, замкну свою душу i буду кричати: тут вхiд не вiльний!
Признаюсь - заздрю планетам: вони мають свої орбiти, i нiщо не стає їм на їхнiй дорозi.
живу не так, як хочу, а як ти менi кажеш в твоїх незлiченних "треба", у безконечних "мусиш".
Так протiкали днi мого intermezzо серед безлюддя, тишi i чистоти.